Як виникла Галичина

Рівно 250 років тому, 15 вересня 1772 року, до Львова ввійшла австрійська армія. Так закінчився польський період історії нашого краю. Наступні 146 років це не так уже й багато. Однак австрійський період відіграв винятково важливу роль в історії Польщі, а особливо України, для якої австрійська Галичина стала «українським П'ємонтом». Тож чому австрійці назвали нову провінцію Галичиною?

 

 

Автор не так давньої монографії  «The Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture» (2010) Ларрі Вулф стверджує, що до 1772 р. Галичини не існувало. Її винахідником він вважає австрійського канцлера графа Венцеля Кавніца, який зумів переконати імператрицю Марію Терезію в необхідності співучасті в першому поділі Польщі (1772) задля забезпечення балансу влади на європейській політичній шахівниці. Оскільки Марія Терезія вагалася (як «просвічений» монарх, вона не бажала опускатися до середньовічного аргументу «права меча»; «Чим більше вона плаче, тим більше вона хоче», – іронізував над австрійською імператрицею пруський король Фрідріх II), В.Кавніц остаточно її переконав, навівши аргумент перебування Галицького князівства під зверхністю угорських монархів у XII ст. (королі Угорщини додали в свою титулатуру титул «королів Ґаліції й Льодомерії» в ХІІІ ст.). Тож пізніше польське завоювання Галицького князівства автоматично ставало нелегітимним. «В 1792 р. певний анонімний поет [вперше] підписався як "Галичанин", і з кінця XVIII до ХХ ст. були такі, які ідентифікували себе як галичани; хоча вони водночас приймали й інші ідентичності. Галицька ідентичність була фундаментально провінційною, а її еволюція демонструє важливість провінційного як ідеологічного потенціалу, який співдіяв з національною  й імперською силами. Маючи на увазі Південну Америку, Бенедикт Андерсон писав: «Щоб зрозуміти, як адміністративні одиниці можуть поступово стати батьківщинами, треба побачити способи та шляхи, за допомогою яких адміністративний поділ створює нові вартості. Галичину спочатку винайшли як адміністративну одиницю в XVIII ст. і тільки відтоді  вона почала набувати культурної вартості впродовж провінційної історії в контексті Імперії Габсбурґів».

 

Утім, як назвати завойований край, австрійці спочатку не знали, в серпні 1772 р. перший губернатор Галичини граф Антоній Перґен пропонував назву «Велике Львівське князівство». Однак уже в жовтні 1773 р. під час урочистого святкування приєднання Львова до Австрії по місту розклеїли плакати про ревіндикацію (повернення) «Королівства Галичини й Льодомерії» (Володимирії, себто Волині, Königreich Galizien und Lodomerien). Відтак про нещодавню приналежність нової провінції до Польського королівства у Львові воліли не згадувати, а піддана просвітницьким реформам Галичина мала сама написати свою історію з чистої сторінки («цивілізуватися») – як країна «без  минулого».

 

Таким чином, термін «Галичина» раптово виник під час святкування першої річниці анексії Руського і Белзького воєводств Речі Посполитої Габсбурґами. Хто, однак, вигадав цей термін, досі встановити не вдалося.

 

Якщо В.Кавніц створив Галичину, то його наступник князь Клемент Меттерніх – галичан, стверджує Вулф. Справді, хтозна, якою б була ідентичність галичан, якби не польське повстання 1831 р., яке миттю навернуло їх до польського націоналізму.

 

Кульмінацією утвердження ідеї Галичини стала автономія 1861–1918 рр., коли остаточно утвердилася ідея Галичини як компроміс фантазій В.Кавніца та К.Меттерніха з насамперед польським, а згодом і українським національним рухом. «Наприкінці XVIII ст., після утворення Галичини, Габсбурґи трактували анексію провінції як цивілізаційну місію, сформулювавши ідеологію ролі Австрії як засобу проти уявної відсталості провінції… 1866 р., коли Галицький сейм заявив про свою лояльність до імператора, промовчавши про поділи Польщі XVIII ст., цивілізаційну місію Габсбурґів адаптували до образу Галичини як бастіону, а не ізгоя західної цивілізації. Бо в ХІХ ст. ідея цивілізації включала права національності, гуманізму, справедливости та верховенства права коронних країв на автономію. Не говорилося відверто про імпліцитне протиставлення західної цивілізації Російській імперії, приховані впливи якої на русинів, як вважали, загрожують галицькій та австрійській інтеграції», – писав Вулф.

 

Залишається додати, що першими «Galizien» адаптували до своєї мови поляки – «Galicja». Як свідчить бібліографія Івана Омеляновича Левицького, русини-українці калькували польське «Galicja» аж до «весни народів» (1848), поки в у львівській «Зорі галицькій» не з’явилося «Галичина», відтак витіснивши поняття «Ґаліція» з української мови назавжди. Цікаво також зауважити, що в російській літературній мові утвердився термін «Галиция» – як і в польській. Однак в останні два десятиліття фахові російські історики дедалі охочіше надають перевагу поняттю «Галичина».

 

 

Література:

Исаевич Я. «Королевство Галиции и Володимирии» и «Королевство Руси» // Древнейшие государства на территории СССР. Москва: «Наука», 1986. С.62-63.

Левицкий И. Галицко-русская библиография XIX-го столетия, дополненная русскими изданиями вышедшими в Венгрии и Буковине (1801-1886). Т. 1 – 2. Львов, 1888, 1895.

Мельник І. Як бабця Австрія прийшла до Львова // zbruc.eu, 15 вересня 2017,

Скіз. Стара, добра і правильна назва: Галичина // «Діло» 27.02.1939

Чорновол І. Нариси з історії Галичини. Львів, 2017.

Чорновол І., Литвин М. Еволюція адміністративно-територіального поділу регіонів України // Адміністративно-територіальний устрій України: методологічні основи та практика реформування. Львів, 2016. С.82 – 112.

Larry Wolff. The Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture. Stanford University Press, 2010.

 

 

Плакат наукової конференції «250 років Галичині». Художник Ольга Волосянська

 

 

15.09.2022