Епізоди до історії релігійного життя у Мостиському районі другої половини 80-х рр. ХХ ст.
В радянський час у межах Мостиського району діяли 23 церкви та один костел (у Мостиськах)¹. Усього зачиненою була 61 культова споруда (упродовж 1962 р.). Із цього списку до 1980 р. «освоїли», себто почали використовувати в інших цілях, 21 споруду. Зазвичай у храмах робили склади (так було з костелами у селах Баличі, Волиця, Гусаків, Липники, Мишлятичі, Раденичі, Радохинці, Стоянці, Судова Вишня, Тамановичі та Твіржа, церквами у Гориславичах, Мостиськах і Поповичах). Більше пощастило костелу у Мостиськах, де почала діяти лікарня. В 1981 р. склад організували у костелі в с.Чишки; 1982 р. костел у с. Крукеничі просто знесли. Далі взялись за церкви у селах Золотковичі, Мочеради, Новосілки й Шишеровичі – 1983 р. там помістили архіви². Згідно зі звітом за 1984 р., на черзі були церкви у Великих Мокрянах (де тоді ж таки мав бути створений склад), Вовчищовичах (упродовж 1986–1990 рр. – музей), Волосткові (музей у 1986 р.) та Дмитровичах (музей у 1986-1990 рр.)³.
Про релігійне життя в районі другої половини 80-х рр. і зокрема про пропаганду атеїзму свідчать документи перевірки стану атеїстичної роботи, проведеної з 9 по 13 грудня 1986 року⁴. На той час у межах Мостищини працювали 274 пропагандисти «всіх форм марксистсько-ленінської освіти», понад 850 лекторів, понад 200 політінформаторів. У звіті з перевірки його автор старший інспектор апарату уповноваженого Ради в справах релігій С. Савчук записав: «Тільки за рахунок політднів, до проведення яких залучається 12 інформаційно-пропагандистських груп райкому партії, партійно-господарського і ідеологічного активу на місцях щомісячно охоплюється понад 4 тис. чоловік»⁵. Щорічно проводилось понад 9 тис. лекцій, бесід, доповідей, політінформацій. Базою ідеологічної і політико-виховної роботи названі 10 кабінетів політосвіти на громадських засадах, 72 червоні кутки, 16 агітвагончиків, 81 агітпункт і постійно діючий агітпоїзд райкому партії.
Колгоспи, де проводилась перевірка – «Шлях до комунізму» (села Гостинцеве, Підгать, Соколя і Арламівська Воля), ім. Ілліча (Стоянці, Санники, Мистичі), «Україна» (Берегове, Королин, Заріччя, Передмістя (Судової Вишні – М.Х.), Загороди) і «Росія» (Солом'янка, Хоросниця, Твіржа, Вуйковичі) – мали на озброєнні перспективні плани атеїстичної роботи, за виконання яких мали відповідати їхні парторганізації. Парторганізація колгоспу «Росія» навіть спромоглася провести теоретичну конференцію «Уніатська церква на службі світової реакції»⁶. У планах атеїстичної роботи були пункти, які стосувались роботи з сім’ями вірян. Зокрема передбачався збір вичерпної інформації про такі сім’ї – хто де працює, навчається, а також встановлення взаємних контактів з організаціями, підприємствами, установами, навчальними закладами, де працюють чи навчаються громадяни сіл колгоспу (особливо наголошувалось на нагляді за жителями села Гостинцеве)⁷.
Зустрічі зі старшим інспектором апарату уповноваженого Ради в справах релігій С. Савчуком старались уникати. В Судовій Вишні і секретар парторганізації Василь Тюменцев, і голова міськради Петро Олексишин на час перевірки були відсутні через хворобу. Тому розмовляв С. Савчук із членом КПРС Іваном Гутаревим, директором судововишнянської школи Нестором Герегою та священником о. Євгеном Заньком⁸. В звіті зафіксовано, що робота гуртків, суспільно-політичних клубів проводиться формально, особливо у клубі ім. Я. Галана. Майже не проводились засідання, а члени клубу не виступали перед трудящими міста. Звісно, для годиться керівників суспільно-політичних клубів замінили іншими, що нібито призвело до певного пожвавлення у роботі⁹.
Цікаві висновки щодо релігійної ситуації у Мостиському районі в другій половині 80-х рр. знаходимо у звіті заввідділу пропаганди і агітації Львівського обкому партії В. Григоренка. Чимало місця він відводить акцентуванню уваги на активізації католицької релігійної громади:
«Діючий у Мостиськах костел постійно відвідують діти, молодь, вони беруть участь в обрядах, група молодих хлопців прислуговує ксьондзу. Костел відвідують також групи прихильників уніатства, що проживають у навколишніх селах. Не проводяться заходи по обмеженню діяльності віруючих католиків у с. Пнікут, колективні моління проводяться тут у супроводі органу»¹⁰.
У селах Годині, Гостинцеве, Великі Мокряни, Костільники, Малі Мокряни і Хоросниця, а також у Судовій Вишні заввідділу пропаганди і агітації Львівського обкому партії зафіксував «прояви уніатства», а в Бортятині, Довгомостиськах і Княжому Мості – діяльність незареєстрованих груп п’ятидесятників, на зібрання до яких нерідко прибували одновірці з інших районів. І ті, і ті прослуховували зарубіжні радіостанції: п’ятидесятники – «Монте-Карло», а «віруючі проуніатської орієнтації» – «Радіо Ватикан». Висновок був невтішним:
«Ватіканська радіопропаганда, уніатська атрибутика в інтер'єрі будинків віруючих, культові знаки, каплиці з уніатською символікою, яких є ще чимало вздовж доріг, на полях, організація "вертепів" під час релігійного свята "різдво" у певній мірі закріплюють уніатсько-націоналістичні пережитки, традиції та звичаї»¹¹.
Справжнім викликом були також родинні зв'язки місцевих мешканців із жителями сусідньої Польщі (та інших країн Заходу). «Закріпленню релігійних пережитків» сприяло і вище католицьке духовенство. У звіті вказано на шкідливу діяльність «реакційного католицького єпископа Токарчука¹² з Перемишля, який вважає себе духовним наставником всіх католиків, які проживають на території Мостиського, Самбірського, Яворівського районів». Не оминули увагою і архієпископа Української греко-католицької церкви Мирослава Марусина (1924–2009), натоді – секретаря Конгрегації східних Церков (таким залишався до 2001 р.), який «з метою активізації існуючих в Польщі уніатських приходів і посилення через них впливу на колишніх греко-католиків у нашій області, розпалювання релігійно-націоналістичних настроїв, останнім часом здійснив три поїздки у прикордонні з Мостиським районом воєводства»¹³. Така непроста ситуація була наслідком і того, що партійні організації, виконкоми сільських рад народних депутатів та такі пропагандистські організації, як товариство «Знання», не враховували «складність релігійної обстановки, а також характер та напрями зарубіжної буржуазно-клерикальної пропаганди»:
«Секретарі партійних організацій колгоспів "Правда", імені Я. Галана, "Червона зірка", "Росія", ім. Ів. Франка, голови виконкомів Довгомостиської, Дидятицької, Зав'язанецької, Твіржанської, Ятвягівської сільських рад слабо володіють обстановкою, не знають, в яких сім'ях, які категорії віруючих прослуховують передачі зарубіжних радіостанцій, не вживають дійових заходів по активізації атеїстичної контрпропаганди, індивідуальної виховної роботи в сім'ях»¹⁴.
Нарікання у звіті були і на нерідкі випадки, коли господарські керівники, секретарі партійних організацій та голови сільрад «предметну, копітку роботу серед різних груп і верств населення намагаються підмінити епізодичними, наспіх підготовленими заходами». Зазвичай атеїстичними заходами охоплювались лише атеїсти і учнівська молодь. У той час в складі атеїстичної секції районної організації товариства «Знання» працювало 86 осіб, здебільшого вчителі біології, хімії та фізики. Не дивно, що серед тем їхніх лекцій була майже відсутньою релігійна проблематика – критика релігійних вірувань, зокрема православ'я і католицизму, «клерикального антикомунізму та релігійного екстремізму» («Кадри атеїстів не зорієнтовані на викриття зв'язків між релігією і політикою, релігією і націоналізмом, що особливо характерно для реакційної частини католицького духовенства, залишків уніатства за кордоном»). Заввідділу пропаганди і агітації Львівського обкому партії В.Григоренко був незадоволений і тим, що поза ідеологічним впливом знаходились пенсіонери. Розчаровувала й робота клубів та бібліотек. Чимало із них мали непривабливий вигляд, ба більше, були й «не підготовлені до роботи в зимових умовах» (відомо, що клуб не опалювався взимку у Волосткові та у Боляновичах)¹⁵.
Невирішеною залишалась ситуація із недіючими культовими спорудами. Згідно з того-таки звітом, із 61-го знятого із реєстрації храму 32 залишались зачиненими, тобто не «освоєними», у 13 із них не було вилучене майно, а ключі від 9 церков знаходились у вірян:
«В селах Боратичі, Волостків, Годині, Гостинцеве, Зав'язанці, Підліски, Стоянці, Хоросниця, Ятвяги та ін. ˂…˃ релігійні фанатики протидіють цьому ("освоєнню", – М.Х.), порушують законодавство про релігійні культи, піднімають питання про поновлення діяльності релігійних об'єднань»¹⁶.
Звернення вірян сіл Мостищини із проханням дозволити відкрити храм почали з’являтись принаймні з 1987 р. Вони отримували відмови. Загалом висновок усюди був однаковий. Так, авторам заяви із с. Вовчищовичі у виконкомі Мостиської районної ради народних депутатів відповіли, що вони мають змогу відвідувати храм у с. Мистичі, яке віддалене на 2 км. Важливим аргументом проти відкриття було те, що на священника із найближчої церкви, яку відвідували підписанти дотепер, не надходило упродовж попередніх років жодних скарг. Отож, він виконував свої душпастирські обов’язки зразково. Слід врахувати і те, що на момент прохання про відкриття храму його уже «освоїли» – тут діяв Музей історії релігії та атеїзму¹⁷.
Таку ж відмову отримали віряни із с. Волостків (вони, на думку виконкому, могли відвідувати храми у с. Дидятичі або ж у Мистичах). В їхній ж церкві діяв Музей ім. Я. Галана. Тодішній голова виконкому Мостиської райради С. Сторожук у листі до уповноваженого в справах релігій від 26 жовтня 1987 р. писав, що з підписантами проводиться роз'яснювальна робота, в результаті якої декотрі із них відмовились від свого автографа під листом із проханням про відкриття церкви¹⁸.
Однак волостківці вирішили не здаватись і почали звертатись у вищі кабінети. Спочатку – до уповноваженого в справах релігії по Львівській області Ю. Решетила. Перший лист надіслали 4 листопада 1987 р., а другий – після того, як отримали відповідь, що це питання повинен розглядати виконком Мостиської райради, – 11 січня 1988 р. У другому зверненні підписанти зосереджували увагу на урочистості з нагоди відзначення 1000-ліття Русі, яку вони хотіли відсвяткувати у власній церкві, а також стверджували, що у храмі, де охрестились вони, їхні батьки і діди, будуть молитись «за дружбу і щастя всього народу і за угоду, яку підписав Михайло Сергієвич Горбачов»¹⁹. У відповіді від уповноваженого в справах релігій (12 лютого 1988 р.) було зазначено, що заява оформлена неправильно і скерована не за адресою²⁰.
Остаточне рішення виконкому Мостиської райради у цій справі з’явилось 16 березня 1988 р. Воно не змінилось – храм не відкрили. У російськомовному тексті повідомлення (попередній висновок був написаний українською) зазначалось: «Местные органы власти продолжают проводить соответствующую воспитательную, профилактическо-разъяснительную работу среди жителей села»²¹. Виховна і профілактично-роз’яснювальна робота увінчалась ще одним листом жителів Волосткова – його адресатом був Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. Своє прохання віряни сформулювали так:
«Шановний Михайло Сергієвичу, до Вас звертаються жителі с. Волостків з великою просьбою, щоб до святкування Ювілею 1000 річчя хрещення Русі дозволили відкрити церкву в с. Волостків, яка закрита з 3.VII.1962 р.
Ми люди віруючі, тому просимо, щоб в нашій Церкві відправлялись Служби, а ми молились за мир в усьому світі, за цю угоду, яку Ви підписали і додержуємось Ваших слів сказаних "Хто стукає, тому відчиняють". Тож і ми просимо Вас дозвольте відчинити нашу Церкву в с. Волосткові. Надіємось, що не відкажете нашій просьбі. Просять громадяни с. Волосткова»²².
Ні 1000-ліття хрещення Русі, ні молитва за угоду ДРСМД, ні навіть приписування Горбачову відомих слів Ісуса Христа (Лк 11:9-13; Мт 7:7-8) не принесли волостківцям жаданого рішення.
Жителі села Малі Мокряни, які також отримали відмову від мостиського виконкому, пробували того ж щастя, що і волостківці. У листі від 27 вересня 1987 р. до уповноваженого в справах релігії Ю. Решетила вони зазначили, що уже писали і в Київ, і в Москву. Аби викликати співчуття до себе у вищого партійного керівництва, акцентували на тому, що прохачами у справі відкриття храму є «інваліди Великої Вітчизняної війни, ветерани війни і праці». У листі від 30 серпня 1988 р. голові Львівського облвиконкому М. Кирею віряни із Малих Мокрян писали:
«У нас, стариків, виникає питання, чим ми гірші від жителів тих сіл, які користуються всіма релігійними обрядами. Ми, як і жителі всіх інших сіл, виконували і виконуємо всі вказівки, поставлені перед нами партією, а права маємо не одинакові».
Не отримавши позитивного для себе рішення, врешті звернулись із проханням до першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицького (5 грудня 1988 р.). Наводячи ті ж аргументи, що й у попередніх зверненнях, тут, щоправда, сміливо додали:
«А також ми б хотіли свої звичаї, обряди, передати своїм дітям, адже це наша культура, наше багатство. ˂…˃ Усім добре відомо, що насильний атеїзм, який існує уже 27 років, нічого доброго не приніс»²³.
Після таких відважних заяв стає зрозумілим, чому у своєму звіті заввідділу пропаганди й агітації Львівського обкому партії В. Григоренко нарікав на прояви «благодушності, безпринципності, а в окремих випадках навіть розгубленості» з боку радянських районних органів влади та, зокрема, господарських керівників²⁴.
_________________________
¹ ДАЛО. Ф. Р-1332. Опис 3. Спр. 128. Арк. 1-69; ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438. Арк. 60. Церкви РПЦ функціонували у Арламівській Волі, Баличах, Боляновичах, Бортятині, Буцові, Гусакові, Дидятичах, Довгомостиськах, Макуневі, Малнові, Мишлятичах, Мистичах, Мостиськах, Нагірному, Раденичах, Радохінцях, Соколі, Старяві, Судовій Вишні, Хідновичах, Хлиплях, Цикові та Черневі.
² ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438. Арк. 87.
³ ДАЛО. Ф. Р-1332. Опис 3. Спр. 326. Арк. 9, 10, 11, 18.
⁴ ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438.
⁵ Там же. Арк. 2-3.
⁶ Там же. Арк. 10.
⁷ Там же. Арк. 4. Натоді у Гостинцевому проживало 975 осіб, з яких 4 комуністи та 71 комсомолець; вірян було понад 600 осіб. У восьмирічній школі навчалось 123 учні. У звіті зазначили, що в 12 дітей батьки – фанатичні віряни (Арк. 6).
⁸ ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438. Арк. 6.
⁹ Там же. Арк. 7.
¹⁰ Там же. Арк. 30.
¹¹ Там же. Арк. 30, 31.
¹² Ігнацій Мартин Токарчук (1918-2012) – католицький єпископ у Перемишлі з 1966 до 1993 р.
¹³ ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438. Арк. 31.
¹⁴ Там же. Арк. 32-33.
¹⁵ Там же. Арк. 33, 34, 35-36, 57.
¹⁶ Там же. Арк. 30.
¹⁷ ДАЛО. Ф. Р-1332. Опис 3. Спр. 489. Том 1. Арк. 14-15.
¹⁸ Там же. Арк. 25.
¹⁹ Йдеться про договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, який був підписаний Михайлом Горбачовим та Рональдом Рейганом у Вашингтоні 8 грудня 1987 року під час радянсько-американського саміту. Набув чинності 1 червня 1988.
²⁰ ДАЛО. Ф. Р-1332. Опис 3. Спр. 489. Том 1. Арк. 18, 19, 20. Лист-прохання підписали жителі Волосткова Левицька Марія Мих., Придун Євгенія Р., Крамарівська Ольга Я., Бущак Марія Й., Мартинець Олена Я., Мулик Анна Г., Параль Анна М., Слижак Марія М., Цюпашко Ольга А., Грицеляк Ольга Є., Медицька Тетяна, Бабяк Марія П., Букартик Анна П., Мельник Осип, Сеньковський Микола В., Ленчак Микола М., Жига Марія, Феник Марія І., Романишин Юлія В., Старенька Марія К., Бущак Євгенія П., Бущак Микола І., Цірог Михайло П., Головач Даниїл, Жига Ярослава, Гривняк Йосиф, Дурак Марія І., Топій Франка, Бущак Дарія Й., Пухната Зофія П., Букартик Наталія П., Яремчук Катерина П., Кульматицький М.С., Василець Марія В., Бущак Марія Гр.
²¹ ДАЛО. Ф. Р-1332. Опис 3. Спр. 489. Том 1. Арк. 33-34.
²² Там же. Арк. 38.
²³ Там же. Арк. 189, 212, 214. Лист підписали: Венгер М.Г., Венгер Н.А., Цюпак С.Ю., Кайдрович Я.Г., Лесько М.С., Теліпський П.Г., Теліпський С.І, Гентуш Г.Ф., Іванська Є.М., Найда Ю.П., Деревецький І.М., Стрилінський Я., Оліярник Я.М., Вонсович М.Ф., Стріжик Р.І., Кравець М.І., Лесько С.І., Лесько І.С., Вонсович С.П., Гриб Т.С., Гірняк С.І., Рокітський І.
²⁴ ДАЛО. Ф. Р 1332. Опис 3. Спр. 438. Арк. 36.