Навіть на піку діяльності уряду Туска саме опозиція та російські агенти визначають суттєву частину політичного порядку денного. А що ж буде, коли коаліція почне тріщати?
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
Війна постукала в двері Польщі. "Росія готується до глобальної конфронтації, до конфлікту з НАТО", – категорично заявив генерал Вєслав Кукула, начальник генерального штабу Війська польського. За його оцінкою, процес прийняття рішень Москвою базується на трьох векторах: ідеології, силі та шансі досягти цілей. "Росія є опортуністом, вона використає кожен шанс і проявлену слабкість, яку лиш можна використати для досягнення власних інтересів".
Того ж дня прем'єр-міністр Дональд Туск наголосив, що він рішуче налаштований щодо дій, які необхідно вжити, "навіть якщо вони будуть коштувати нам популярності або схвалення з боку деяких груп виборців. Безпека держави в цій ситуації є пріоритетом номер один".
Лунають різні терміни можливого вторгнення – від трьох до п'яти років. Водночас політики і військові стверджують, що Польща є лідером у витратах на оборону, оскільки виділяє рекордні 4 відсотки ВВП – більше, ніж США. І що в найближчому майбутньому Військо польське стане найсильнішою армією НАТО в Європі.
Є чого боятися, чи не конче?
Страх – поганий порадник, бо паралізує волю, коли потрібно мати холодну голову, визначити суть загрози, розробити план оборони і реагувати відповідно до ситуації. Наразі держава і військові цей екзамен завалили. 25 березня російська ракета пролетіла над польською територією, і її не збили. Так, ніби протягом останніх 15 років Росія не проводить операції проти Польщі відповідно до тріади генерала Кукули: має відповідну ідеологію, накопичує достатню силу для агресії і терпляче чекає моменту, щоб використати свій шанс.
Марш росіян через Сувальський перешийок на Захід
У 2009 році в польсько-російських відносинах відбулися три знакові події. В урочистостях на Вестерплатте з нагоди 70-ої річниці початку Другої світової війни взяв участь Путін – і виголосив промову, що закликала до примирення між росіянами й поляками. Візит став ключовим моментом "перезавантаження" взаємних відносин, і саме під час розмови з Туском на сопотському пірсі "цар" натякнув на польськості Вільнюса та Львова. Тестував польського прем'єра на стійкість до "ревізіонізму" – але Туск, як кажуть на Сході, "алюзіі нє понял".
Було два пряники (шанс на польсько-російське примирення, яке мало скріпити "повернення" Львова і Вільнюса), але був і важкий батіг.
З 8 по 29 вересня 2009 року на території Білорусі та російської Калінінградської (Крулевецької) області відбулися російсько-білоруські військові навчання "Захід–2009". На них відпрацьовували питання відбиття нападів на нафто- та газопроводи, зокрема на запланований Північний газопровід. За задумом планувальників, на Гродненщині спалахнуло повстання польської меншини, якому на поміч поспішили польські парамілітарні організації та підрозділи війська Війська польського. Придушивши повстання, російсько-білоруські сили перейшли в контрнаступ, зайнявши Сувальський перешийок на польсько-литовському кордоні і наступаючи далі на захід.
Багато хто крутив пальцем біля скроні, не вірячи, що хтось може серйозно розглядати подібні сценарії. Пальцями крутили вже менше, коли під час наступних маневрів росіяни відпрацьовували ядерний удар по Варшаві та марш на польську столицю сотнями танків. За оцінками української розвідки, під час навчань "Захід–2013" відбувалася підготовка до анексії Криму за участю "зелених чоловічків" та підтримки так званих сепаратистів на Донбасі.
Згадую про ці події з кількох причин. Імперії мають довгу інституційну пам'ять і пов'язану з нею здатність діяти в довгостроковій перспективі. Вони можуть усвідомлювати, що коли сьогодні щось і втратять, то на наступному повороті історії це "щось" легко повернуть. Тому вони можуть спокусити поляків ресентиментом "повернення кресів" – якщо в пакеті з цим отримають певним чином васальну і антиєвропейську Польщу. Родом з XVІІІ століття, Королівства Польського і ПНР. Але можуть також показати, що коли пропозицію відкинуть, настане Армагеддон. Бо метрополія не пробачає непокори і нерозуміння щедрості пропозиції, викладеною кандидатові у васали.
Туск відмовився – але інші спокусилися. Ще коли Радослав Сікорський був депутатом Європарламенту, він заявив (23 січня минулого року), що стосовно участі в поділі України після вторгнення 24 лютого 2022 року уряд PiS "мав момент вагання в перші 10 днів війни, коли ніхто не знав, як воно піде, що, можливо, Україна впаде. Якби не героїзм Зеленського та допомога Заходу, все могло би бути інакше".
Мєдвєдєв застерігає від Ляхоукраїни
Для Путіна ідеологія дорівнює історії з експонуванням Другої світової війни та "1000-річної історії Росії". У червні 2020 року "цар" взявся за Польщу й опублікував статтю "Справжні уроки 75-ої річниці Другої світової війни". Він захищав пакт Молотова-Ріббентропа, звинувачував Польщу в союзі з Гітлером і підбурюванні до Голокосту.
У гучному інтерв'ю з американською медійною зіркою трампістської правиці Такером Карлсоном (9 лютого) Путін праві пів години стверджував, що українці – це не нація, а частина російської нації. Зрештою, доводив він, українців вигадали поляки. Назву "Польща" він згадав понад 30 разів, підкресливши, що не нападе на цю країну, окрім єдиного випадку: "коли Польща нападе на Росію. Чому? Бо ми не зацікавлені Польщею, Латвією, ані жодним іншим місцем".
Президент Джо Байден підсумував лаконічно: коли російський правитель стверджує, що чогось не зробить, то незмінно має намір це зробити.
Услід за своїм шефом прямує Дмітрій Мєдвєдєв – російський президент (2008–2012) і багаторічний прем'єр-міністр, а нині заступник голови Ради безпеки Російської Федерації. Він славиться брутальною мовою, якою коментує політичні події в соціальних мережах, лаючи лідерів інших країн і цілі народи. Наприкінці квітня минулого року він опублікував короткий текст "До проблеми створення Ляхоукраїни", в якому алярмував, що Польща хоче відродити міждержавний союз з Україною і таким чином "нереалізовану імперію – Річпосполиту від моря до моря".
Зазвучало загрозливо, бо Мєдвєдєв завершив свою промову ноткою оптимізму: "Польща зі шматками України залишиться нескінченно ворожою до нас державою. Присутність бандерівців у польській армії погоди не змінить і не вплине на точність «Сарматів», «Калібрів» і «Цирконів»", тобто ракет, здатних нести ядерні боєголовки.
Випади Мєдвєдєва були симптомом страху, породженого солідарністю між поляками та українцями. Під впливом пов'язаної з цим ейфорії публіцисти PiS навіть пропонували створити польсько-українську унію. Утопія канула в історію, коли у квітні минулого року Польща запровадила ембарго на імпорт української сільськогосподарської продукції. Далі було вже тільки гірше.
Наступного дня після того, як Путін розірвав зернову угоду (17 липня), прем'єр-міністр Матеуш Моравецький зібрав керівників урядів Болгарії, Румунії, Словаччини та Угорщини, оголосивши про спільне ембарго на імпорт українського зерна. Європейська комісія погодилася на заборону до 15 вересня, але Польща заявила, що не буде дотримуватися цього рішення. І якщо що, то заблокує кордон з Україною.
У відповідь Зеленський випалив на Генеральній асамблеї ООН (19 вересня): "Викликає занепокоєння те, як зараз дехто в Європі підриває солідарність і влаштовує політичний театр, роблячи трилер із зерна. Може здаватися, що вони грають свою власну роль – але натомість вони допомагають підготувати сцену для московського актора". Польсько-українські відносини опинилися в мертвій зоні.
Російська обсесія: імперська Польща прямує слідами Третього Рейху
У Росії День національної єдності відзначають 4 листопада як пам'ять про "вигнання поляків з Кремля" у 1612 році. З цієї нагоди Мєдвєдєв торік опублікував твір під назвою "Росія і Польща: нотатки з нагоди 4 листопада. Польща: мегаломанія, комплекс неповноцінності та фантомні болі невтіленої імперії". Текст розлогий, з посиланнями на історичні документи та архіви, тобто майже "науковий". По суті це антипольський маніфест, в якому викладено п'ять пунктів плану підкорення Польщі.
План читається як проєкція напівхворого розуму, але після агресії проти України знаємо, що його виплід є директивою до розв'язування воєн. А також до пропаганди і спецоперацій, що їм передують, з використанням служб, агентів, проросійських сил і корисних для Москви ідіотів.
Для поляків, – стверджує Мєдвєдєв, – найбільш чутливим є питання кордонів: статус західних земель як "подарунка" від СРСР і мрія про повернення "східних кресів". Таким чином, Польща прямує слідами Третього Рейху, чий територіальний реваншизм призвів до Другої світової війни. Польська ж "гієна" стане причиною розв'язання Третьої світової війни.
По-перше, метою поляків є введення польських військ на захід України, щоби приєднати цю територію до Польщі. Попри лицемірні заяви Варшави, "польський та український народи ніколи не були і не стануть братніми". Понад те, Польща становить "пряму загрозу українській державності", що розуміє навіть "профашистський київський режим".
По-друге, нарощування військового потенціалу самої Польщі та польської військової присутності в Україні "може спровокувати пряме зіткнення Варшави з Білоруссю та Росією. Тоді союзне військове угруповання дасть адекватну відповідь на загрозу, яка виходить із хворих амбіцій польського істеблішменту".
По-третє, постійним джерелом напруженості в ЄС є ненависть "старого" ЄС до Польщі, поляків і особливо до партії "Право і справедливість". Франція та Німеччина покладають надії на прихід до влади проєвропейських сил, але спадщина їхніх попередників може виявитися надто важким тягарем. Таким чином, можливе створення такої напруженості всередині ЄС, яка через Польщу "призведе до його дестабілізації або навіть розпаду".
По-четверте, "нестримний егоїзм польських еліт у середньостроковій перспективі може призвести і до загострення польських відносин із прибалтійськими країнами" і розриву антиросійського союзу з ними. Досягнення такого результату "відповідає стратегічним інтересам Росії".
По-п'яте, антисемітизм і русофобія "дійсно проникають в душі поляків з молоком матері", тому "тваринна" ненависть до євреїв і "зоологічна русофобія" є тотожними явищами і "повинні бути засуджені світовою міжнародною спільнотою на всіх рівнях".
Ґжеґож Браун, нова редакція Антоні Мацєревича
Переклад "П'яти пунктів Мєдвєдєва" на мову поточних подій я почну у зворотному, ніж у статті колишнього російського президента, порядку, бо "українське питання" має ключове значення для Росії й потребує ширшої дискусії.
Використання Ґжеґожем Брауном вогнегасника для гасіння ханукальних свічок на менорі в Сеймі (13 грудня) та його напад на Маґдалену Ґудзінську-Адамчик були огидним і вкрай антисемітським актом. Варварство депутата Конфедерації засудили державна влада та значна частина суспільства. Коли я вперше побачив фотографії з Сейму, мені здалося, що у "видовищності" цього акту ненависті до євреїв була якась ретуш. Аж хотілося сказати, що пересада була на східний манер надмірною. Ніби адресатами цього "спектаклю" були не тільки євреї, а й персонально Туск у день інавгурації його уряду.
Я подумав, що в Кремлі вирішили "покарати" Туска за минулі справи (за іґнорування пропозиції про перегляд кордонів і за підтримку України на посаді голови Європейської ради), а також за поточні питання – за те, що привів демократичну Польщу до перемоги і відвів Польщу зі шляху, що веде до виходу з ЄС. Отже, світ мав говорити не про тріумф прем'єра і пов'язану з Польщею надію для Європи, а лиш про "тваринну ненависть" поляків до євреїв.
А Браун з політики не зник – він залишається членом фракції Конфедерації, виступає в парламентських дебатах і чекає на судовий розгляд. Якщо навіть його засудять до тюремного ув'язнення, то він не зникне з суспільного життя. Для антисемітів він стане "мучеником", а для правих середовищ – новим виданням Антонія Мацєревича. Незамінною фігурою в будь-якій правій констеляції, особливо коли правиця буде готуватися до урядування.
Політичне майбутнє Брауна вирішилося під час голосування за пропозицію Лівиці про відкликання лідера Конфедерації Кшиштофа Босака з посади віцеспікера Сейму. "Третій шлях" проголосував проти, "Громадянська коаліція" утрималася, а PiS не голосував. Босак залишився на посаді, а Браун, огорнутий славою, повернувся до фракції Конфедерації.
Тепер про балтійські країни. За місяць по тім, як Конфедерація ініціювала блокаду польсько-українського кордону, посли Естонії, Литви та Латвії спільно висловили свій протест проти цієї акції (5 грудня). Нова польська влада блокаду продовжила і вкинула свої п'ять копійок до отруєння відносин з країнами Балтії. Заступник міністра сільського господарства Міхал Колодзейчак поширив брехню про перепакування українського зерна, що транзитом проїхало до Литви, заохочуючи до блокування польсько-литовського кордону. Уряд Литви спростував цю брехню, назвавши подібні дії бажанням посварити дві країни та гібридними прийомами для потреб російської пропаганди.
На початку березня прем'єр-міністр Туск відвідав Вільнюс, урочисто запевнивши, що в разі нападу Росії поляки поспішать на допомогу литовцям. Запевнення було необхідним, оскільки прем'єр-міністр Інґрида Сімоніте раніше заявила, що "хоча теоретично стаття 5 НАТО зобов'язує Варшаву надати допомогу", внутрішні документи про польські військові плани не передбачають відправки військ до Литви в разі нападу на неї. Під час конференції з Туском вона уточнила, що мала на увазі конкретні юридичні обмеження, які сьогодні "вирішуються в Польщі на політичному рівні".
Польща у першій лізі ЄС, але Полексит усе ще можливий
Після парламентських виборів 15 жовтня Європейський Союз зітхнув з полегшенням: прем'єр-міністр Польщі став чільною фігурою в європейській політиці як християнський демократ на чолі уряду однієї з найбільших країн ЄС. Відновлено співпрацю у Веймарському трикутнику, а добрий результат Європейської народної партії та KO на європейських виборах загарантує, що Урсула фон дер Ляєн залишиться на посаді президента ЄК. Польща дійсно має шанс грати у першій лізі європейської політики.
Однак реальна позиція Польщі має засадничі обмеження. Урядова коаліція створена з чотирьох угруповань, які сваряться через аборти, права жінок та Європейський зелений курс. А це лише початок, оскільки кількість спірних питань з часом зростатиме. Опозиція сильна і все ще має підтримку більш ніж 40 відсотків населення. PiS зупинив падіння своїх рейтингів, тоді як підтримка Конфедерації, схоже, зростає. Виконання чинним урядом практично всіх вимог протестуючих фермерів і перевізників свідчить про те, що навіть на піку "справності" нового уряду саме опозиція і російська агентура визначають значну частину політичного порядку денного.
Клеєм коаліційного уряду є притягнення його попередників до відповідальності за корупцію та зловживання владою. "Будуть сидіти або вони, або ми" – це зручна формула технології влади для нагнітання страху в опозиції й утримання правлячого табору в шорах. Однак вона має обмежену придатністю, коли вищим імперативом державної політики стає збереження єдності політичної еліти перед зовнішньою загрозою.
Не критикую розплат, бо вони необхідні. Моє серце на демократичному боці. Однак політичні преференції не змінюють оцінки того, що Польщу роздирає внутрішній конфлікт, який засадничо знижує ефективність оборонних приготувань. Державний інтерес полягає у збереженні суспільної злютованості, а її нема вже багато років.
Урядова коаліція, проєвропейська частина суспільства, яка її підтримує, і ЄС готові до позитивного варіанту, тобто до перемоги на президентських виборах. Тоді відновлення демократії та верховенства права еволюційним шляхом стане по-дитячому простим, бо урядова коаліція буде диспонувати повнотою влади. Найкраще, додам, – на віки вічні.
Та що, однак, буде, якщо переможе представник опозиційної правиці? Фактично збережуться дві системи судочинства і прокуратури, чи все ж буде можливий компроміс? Тим важчий, що не буде арбітра, який би розсудив суперечки. Вплив унійних інституцій на правих політиків буде мінімальним, бо вони вже тепер переконані, що Єврокомісія утримувала кошти з Національного плану відновлення для уряду PiS, щоб допомогти Туску. Інші фінансові стимули також втратять своє значення, адже з 2027 року Польща стане нетто-донором бюджету ЄС, а питання інтеґрації українського сільського господарства в систему ЄС виявиться реальністю. А це означатиме витрати та необхідність протистояти великій конкуренції.
У цій ситуації Полексит видаватиметься значній частині поляків єдиним рішенням. Росія записує в свої активи саму можливість реалізації такого сценарію.
Росіяни рушать з Білорусі
Генерал Раймунд Анджейчак, колишній начальник генерального штабу Війська польського (пішов у відставку в жовтні), заявив: "Сценарій, в якому раптом сьогодні Росія припиняє всі бойові дії в Україні, перегруповується, а потім завдає удару по Варшаві, є абсолютною абстракцією. Війна – не самоціль, вона завжди є частиною реалізації державної політики".
Поважаючи військову компетентність генерала, зазначу, що цілі російської політики були чітко викладені Мєдвєдєвим. Він не згадав про похід на Варшаву, оскільки після поразки російського "бліцкригу" під Києвом (лютий-березень 2022 року) бачення маршу танкових колон до Ла-Маншу через Польщу і Німеччину було вибито з голів російських планувальників. На її місце прийшло застосування комбінованих ударів із залученням авіації, безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та кібератак. І постійні піхотні штурми – не стільки для досягнення невеликих територіальних здобутків, скільки для виснаження сил противника, деморалізації його населення і втрати місцевою владою можливості мобілізувати населення для подальшого опору.
З 2009 року російські стратеги не змінили своїх планів щодо Польщі – їхньою головною метою є пробити сухопутний коридор з Білорусі до Крулевецької (Калінінградської) області, з використанням методів гібридної війни, ескалації напруженості та решти методів "агресії нижче порогу війни", як кажуть військові. Звідси незмінно різкі заяви Олександра Лукашенка про Польщу і польську меншину в Білорусі, підтримання конфлікту на польсько-білоруському кордоні, перебої з сигналами GPS на польській території (що вже торкнулося понад 1,6 тис. літаків) та запуск метеорологічних аеростатів.
Наразі немає ознак прибуття додаткових російських підрозділів до Білорусі, але це найменша з проблем – бо коли виникне потреба, вони будуть передислоковані в західну частину "союзної держави".
Росія хотіла би заморозити війну в Україні й отримати перемир'я на своїх умовах – також і для вивільнення додаткових сил проти НАТО, на додаток до двох нових армій (14 дивізій і 16 бригад), які зараз створюються. Замороження не є прийнятним варіантом для України, оскільки українські стратеги припускають, що таким чином Путін хоче виграти час. Щоби зализати рани, поповнити втрати, розширити армію й оснастити її новим озброєнням. А потім росіяни рушать на них із новим шалом.
Тому перед українцями стоїть стратегічна дилема: як перемогти російську армію, не ведучи важких боїв за міста Донбасу і Криму, які обов'язково призведуть до величезних власних втрат і зрівняння міст із землею. А цього ніхто в Києві не хоче і не може собі дозволити. Отже, в українців є два виходи: отримати технологічну перевагу над супротивником (за допомогою Заходу) і перенести війну на територію Росії – для знищення тилу фронту в Україні й оточення російських військ на Донбасі, адже звільнення Криму – це вже інша стратегія. Важко, але не неможливо – і це вже відбувається.
Проблема перенесення війни на територію ворога – це також суть дилеми, на яку має відповісти НАТО в цілому. Проблемою не є захищати Варшаву чи ні, бо це очевидно і досить просто: захищати! Дилема в іншому – при виникненні яких обставин належить віддати наказ про атаку на цілі в Росії й Білорусі, зокрема в Москві та Мінську? Усвідомлюючи, що остання зброя Путіна – це ракети з ядерними боєголовками. Отже, яку дію Росії визнати за casus belli, щоб просити союзників застосувати статтю 5 Вашингтонського договору?
Дозування американцями і всім Заходом постачання озброєнь Україні та її номенклатури під гаслом "неескалування війни" показали, що відповідь не є чорно-білою, а складається з багатьох відтінків сірого. І членство Польщі в Альянсі в цьому плані мало що змінює, бо може статися так, що дилеми "агресії нижче порога війни" Польща вирішуватиме самотужки.
"Ми не маємо наміру воювати з Росією, але ми маємо намір захищати кожну п'ядь, яка належить НАТО", – запевнив Джо Байден 22 лютого 2022 року, коли вже було зрозуміло, що Росія нападе на Україну. Подібні постулати закріплені в нових оборонних планах Альянсу, які були прийняті на Вільнюському саміті (11–12 липня 2023 року) за формулою "deterrеnce by denial", тобто "стримування через унеможливлення". У попередніх ймовірнісних планах передбачалося, що ворог спочатку окупує територію країни-члена, а потім цю країну звільняють. Після Бучі стало зрозуміло, що після пів року російської окупації звільняти вже не буде кого.
"Ні сантиметра території" не є тривіальною формулою, в чому Польща переконується після кожного прольоту російської ракети. Повітряний простір над Польщею не є екстериторіальним, він мав би захищатися нарівні з землею, але так не є. Незважаючи на те, що останнє вторгнення в польський простір (25 березня) мало "навмисний характер", як висловився генерал Кукула, ракету не знищили. Чому? Бо не хотіли створювати ризик для цивільного населення – як стверджують міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш і Оперативне командування Війська польського.
Чи реакція буде аналогічною, коли над польською територією пролітатимуть з Білорусі до Росії (або навпаки) дрони, вертольоти або літаки, а на землі триватимуть протести "ошуканих селян" або інших професійних груп? Або якихось груп біженців і функціонерів білоруських та російських спецслужби, що біженцями прикидаються. А на додаток білоруські служби "виявлять" на своїй території "диверсійні групи" місцевих поляків.
Цього не може бути? Прецінь цей варіант російські та білоруські війська відпрацьовують уже 15 років не тому, що Путіну і його генералам захотілося побавитися в олов'яних солдатиків.
У нинішній ситуації немає дурних запитань, є лише неналежні відповіді. Незадовго до початку Другої світової війни британські та французькі союзники II Речі Посполитої вирішували дилему "помирати за Ґданськ", хоча під час вересневої кампанії вмирати не планували. Тепер Польща стоїть перед завданням пояснити, чому союзники мають "вмирати" за збиту російську ракету над польською територією або за оборону якогось села на Підляшші від гібридної атаки з території Білорусі.
Україну треба запросити до вступу в НАТО
В інтерв'ю агентству DPA міністр Сікорський прокоментував (20 березня) пропозицію президента Емманюеля Макрона відправити французькі війська в Україну: "Я розумію стратегічну або, в даному разі, тактичну логіку президента Макрона, що полягає у розвороті наративу. Тепер нехай Путін гризеться тим, що ми будемо робити". Сам він виключив відправку сухопутних військ через Польщу, оскільки "Україна і Польща були однією державою протягом 400 років. Це дало би поживу для російської пропаганди".
Через два дні він оцінив ("Rzeczpospolita"), що на липневому саміті НАТО у Вашингтоні Україна не повинна отримати запрошення до Альянсу: "Нагадую, що коли ми запросили Швецію і Фінляндію, ми одночасно оголосили – це означає, що гарантії щодо них вже застосовуються, щоб не створювати перехідного періоду. Коли буде запрошено Україну, і вона вже би мала гарантії безпеки, то це стало би запрошенням піти на війну з Росією. Сумніваюся, що громадська думка в більшості європейських країн, зокрема і в Польщі, була би до цього готова", – підсумував він.
Керуватися побоюваннями про зміст російської пропаганди – це не політика, а спосіб максимально піднести руки вгору. Тим більше, що те, як собі порадити зі спадщиною багатовікового проживання поляків та українців в одній країні, точно описав Юліуш Мерошевський в одному з найважливіших своїх текстів під назвою "Російський «польський комплекс» і територія УЛБ (Україна, Литва, Білорусь)".
Писав він пів століття тому, але його думки не втратили свого значення: "Як і царі, Сталін, Литвинов і Брежнєв вважали і вважають, що на території України, Литви і Білорусі можуть панувати або поляки, або росіяни. Нема історичного третього рішення – існує тільки вибір між імперіалізмом польським а російським".
Історична частина тексту Мєдвєдєва є ілюстрацією цієї тези, тобто зацикленістю сучасної Росії на пункті польського імперіалізму. Війна в Україні довела, що ця хронічна хвороба не лікується інакше, як за допомогою зброї. Натомість польська демократична опозиція, "перша" "Солідарність", майже всі уряди III Речі Посполитої та багато мільйонів поляків після 24 лютого 2022 року довели, що польський імперіалізм закінчився. Остаточно. А найкращою гарантією цього є членство в НАТО та ЄС. Тож нащо страшити демонами?
Умовою запрошення України до Альянсу не є надання гарантій безпеки, аналогічних тим, які отримали Фінляндія та Швеція у 2022 році. США та Велика Британія гарантували їм безпеку (ідентичну з безпекою членів Альянсу) для того, щоб у росіян не виникла ідея напасти на ці країни. Україна роками є жертвою російської агресії саме тому, що НАТО не мало сміливості прийняти її до свого грона. Тому запрошення українців до Альянсу буде елементом деескалації ситуації навколо України, а не посиленням напруги.
Під час саміту у Вільнюсі члени G7 задекларували підтримку України на час війни, яку команда Зеленського гучно назвала "гарантіями безпеки". Такі угоди вже підписані з низкою країн (наприклад, з Німеччиною, Францією, Італією, Нідерландами, Данією), ще з 20 наступними – включно зі США – тривають переговори про остаточний вигляд документа.
Польща за часів правління PiS не висловила бажання розробляти подібну угоду, але ситуація змінилася після приходу до влади коаліції 15 жовтня. Однак наразі нічого не чути про прогрес у цьому питанні – що не дивує, враховуючи актуальний стан відносин з Україною. Блокада на кордоні, збереження ембарго на імпорт зерна, унеможливлення транзиту через Польщу українських зернових (з 1 квітня), проштовхування змін до регламенту ЄС щодо скасування митних зборів на українські агропродовольчі товари та повернення з червня 2025 року до умов Угоди про асоціацію з ЄС з Україною.
Все це разом узяте означає спротив членству України в ЄС. "Борони мене, Боже, від таких друзів, бо з ворогами я пораджу собі сам," – повторюють багато українців.
Мета Росії – васалізувати Польщу й усамітнити її, щоб легше використовувати її слабкості для підкорення з мінімальним застосуванням війська. Москва близька до успіху ще й тому, що поляки самі позбавили себе потужного козиря, яким були майже союзницькі відносини з Україною.
І як тут можна дивуватися, що російський посол повністю ігнорує виклик до польського МЗС?
Mirosław Czech
Kreml zdradził 5-punktowy plan podporządkowania Polski
Gazeta Wyborcza, 27.03.2024
28.03.2024